Спогади про Махна

“Свобода і незалежність України поєднуються лише зі свободою і незалежністю її трудового народу, без якого Україна – ніщо”.

Нестор Махно, український революціонер, лідер повстанського руху українських селян. [Нестор Махно, Спогади, кн. 2-3, Париж, 1936-1937, с. 153-154].

 

Перед полуднем почали зупинятися в Рівному махнівські відділи.

Приглядаємося до цієї, будь-що-будь, поважної сили. Кіннота — хватські хлопці на добрих конях, сотні тачанок з кулеметами, гармати — по всемеро коней-зміїв у кожній. Прапори чорні й жовто-блакитні. Останні, як говорили, Махнова дружина — Гандзя Кузьменко — свідома українка — для відділів сама пошила й повишивала. На національному прапорі вишитий напис: ”Хай живе селянська революція“, на чорному: ”Да здравствует анархія, смерть узурпаторам!“ Чорт розбере, що за ”програма“. Багато махнівців у широких козацьких шараварах, співають українських пісень.

Проїхав полк махнівських будьоновців у рогатих шапках з червоними зірками. Вглядівши наші будьоновки, донці махають руками: “Здорово братішкі! Дайош Ростов!”

Сам батько приїхав у критій кареті, запряженій чотирма кіньми; залічував на поході, не знаю котру там зряду, рану. У каритах-же, — де їх тільки ”батько“ видрав? — їздили й інші ранені й хворі махнівці.

Була неділя, чи якесь свято — народ саме виходив із церкви, як зупинилася коло неї карета з Махном. Спираючись на костур і підтримуваний під руку дружиною, ”батько“ висів і на очах юрби селян-богомольців віддав земний поклін перед церквою. Потім казав собі закликати церковного старосту і, винявши з кишені жменю золотих п’яти і десятирублівок, висипав їх у пригорщу старости.

— На святий храм від раба божого Нестора… Хай батюшка молиться за успіх нашої селянської зброї. Староста — сивий дідуга — із сльозами в очах поцілував рамено “вождя селянської армії”. Хрестилися й зідхали навколо баби.

Стримуючи нечемні усмішки, приглядаємося зблизька до тієї комедії. Анархіст ”батько“, бо анархіст, не признає анархія ні Бога ні церкви, та… ”раб Божий Нестор“ знає по чому бублики в Одесі, знає на якій струні українському дядькові заграти…

Представляємося ”батькові“ і отримуєм запрошення прийти до штабу, затримається Махно у Рівному довше, матиме тут засідання воєнного суду.

За півгодини ми у п’ятерьох сиділи в хаті, де примістився штаб Махна і розмовляли з ”батьком“. Не було з нами Копача, що як старий приятель Махнової дружини, що знав її ще з Пісчаного Броду, розмовляв із нею в другій хаті, не було і Бараніва, що не бажав собі з Махном розмовляти і руки йому подавати.

При розмові розглядаю уважно легендарного ”батька“. Невисокий зріст, ”поетична“ чуприна, обголене землисте обличчя — вимучене й хворобливе, як у сухітника. Непоказна постать, лише в запалих очах поблискувало щось, що робило його божищем махнівської орди, що давало йому необмежене право деспотичне розпоряджатися життям і смертю всіх разом і кожного підвладного зокрема. В розмові ”батько“ чувся певно, може аж занадто певно, але те ”занадто“ не виглядало гротесково. Вичувалося, що цілий Махно — це клубок розшарпаних нервів, загнузданих міцною волею. Тридцятилітній “вождь селянської армії”, що його ”академіями“ було дванадцять років царської каторги, про справи боїв і походів говорив, до речі, тоном фахівця. Зате в політиці мішав горох з капусткою. Гасла і думки, що їх висувала сама стихія українського села, перемішував із гаслами й думками теоретичного анархізму, запозиченими, очевидно, у “золотоустих” стовпів російської партії анархістів — Воліна, Аршінова, Барона та інших. Вилякані большевиками з московського Олімпу, вони знайшли собі неспокійний притулок у революційно-воєнній раді ”наполеона“ українських степів.

— Скільки тепер, батьку, війська маєш? — недискретно запитав Чорнота.

”Батька“ питання не вразило.

— Під Кримом мав більш двадцяти тисяч. Частину червоні роззброїли та розстріляли. А то розбіглися по хатах, поки знову покличу. Отут, двома шляхами йде може півшоста тисячі. А ви що, може приєднатися хочете? Непотрібно. Я й цих розжену в різних напрямках. Тепер об’єднуватися в більші групи неможна. Розіб’ють. Треба шарпати червоних всюди невеликими відділами, не давати їм ніде спокою. До мене ось Маслак із полком донців від Будьонного перебіг. Так я його тільки десь під Києвом за Дніпро вивів.

Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр

«Анархо-махновское движение на Украине есть движение самобытное, национальное. (…) В чем спасение украинской нации? Какое идейное движение действительно спасет украинскую нацию, ее свободу и независимость? Ответ ясен. Сам народ уже давно осознал, что единственное его спасение в анархизме, безвластной трудовой федерации, что есть единственно свободной независимой организацией, которая должна привести нацию к долгожданной свободе и процветанию».

Анархист-повстанец.

Полтава. 1919.

«Газета Федерации Анархистов-Повстанцев Полтавщины». Осенью 1919 изда-валась нерегулярно в условиях деникинской оккупации на средства махновско-го движения.

После прихода Красной армии, 27 декабря 1919 был легально отпечатан № 1, в тот же день конфискованный большевистским ревкомом; издание запрещено.

bandera.lviv.ua

Поделиться в соц. сетях

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *